От вже ті коти))

[Жабо-Зверь]

Преамбула
Цей тиждень видався дуже тяжким для одного з моїх котів — у чорно-білої падлюки на їм’я Макс чи Масянь (а я частіше за все кличу його Масянєй чи Товстим чи Падлюкой чи Пончіком). У цього кота змалечку хронічний запор, і от на 11 році життя через цю хворобу навіть прийшлось везти до ветеринару, який колупався у нього в дупі пальцем, бо інакше той продукт життєдіяльності не здобудеш. (Доречі про ветеринарів. Маленький відступ. Це перші ветеринари, яким я теперь буду довіряти свої котів, бо інші якось не задовольняли, а ці... мммм професіонали. Навіть виявилося, що саме вони багато років тому вилікували нашого дога від двусторонньго запалення легенів, коли йому було лише 6 місяців. Але потім телефон ветеринарів загубився. А тут знайшлися, мої няшки, ще й працють біля графіті на моє улюблене кіно "Кін-дза-дза" )
Але повернемося до котів. Точніше поки що до одного кота. Другий потім з’явиться.

Сьогодні цей жадібний до говна Почнік знову не захотів ділитися нажитим, то вже мені після розмови з ветеринаром прийшлось колупатися пальцем у нього в дупі. Сказати, що мені було страшно, не сказати нічого. Я так не боялась і не нервувалася ні через одну операцію, де брала участь чи сама робила, а їх було чимало. Але от Курочка Ряба знесла з моєю допомогою яєчко і втекла від мене світ за очі. Світ за очі виявився поблизу мого комп’ютерно стільця. І от кілька часів той кіт Ряба спав на стулі, і кілька хвилин тому виповз попити води.
А я виползла на кухню. І от стою на кухні, колупаюсь шпичкою проміж зубів. У себе. Не у кота. Масянь теж приползає на кухню и і усім своїм скорботним писом демонструє, що хоче попоїсти. Витягаю з холодильника консерву. І одразу чую тупіт. Це не грозна армія сусідів, то маленьке кошеня несе свої 6 кілограмів справжнього золота. Сьомочка на кухню прийшов. Бо як це їсти, й без нього. Ото вже дзуськи.
І почалося.
Масяня їсть у мене з долоні, Сьома шльондрається поряд, бо свою порцію він всосав за якихось 2 секунди. І муркотить так, що закладає у вухах. Я в другий раз дала Сьомі їжу (консерва "Гурме"), в третій раз. На четвертий посунула у бік. Сьома почав торкатися лапкой моєї долоні, щоки Масяні, чи намагався просунути лапу проміж моєю долонею та мордою іншого кота, щоб забрати їжу собі.
Таким нехитромудрим способом Сьома отримав ще ложечку Гурме.
А потім почав зовсім втрачати людське обличчя:
я:
- Масянчику, їж...
Сьома, тикая мене мордою:
- я!! я!!я!!! я масянчику!! дай гурмешку!!!!!!
я:
- масянчику, маленький, розумничку
Сьома:
- я!!! я масянчику!! я розумничку!!! я маленький! дай гурмешку!!!
я:
- Сьома, відвали, я сьогодні не в твоїй дупі колупалася
Сьома, одразу ж підсунувши мені свою дупу:
- на, на дупу!!!!!!!!! дай гурмешку!!!!!!!!!!!!!!!!!!

перевод

Преамбула
Эта неделя выдалась очень тяжелой для одного из моих котов - у черно-белой падлюки по имени Макс или Масянь (а я чаще всего зову его Масяней, или Толстым, или Падлюкой, или Починком). Этот кот с детства страдает хроническим запором, и вот на 11 году жизни из-за єтой болезни даже пришлось везти его к ветеринару, который ковырялся у него в жопе пальцем, потому что иначе этот продукт жизнедеятельности не добудешь. (Кстати, о ветеринарах. Маленькое отступление. Это первые ветеринары, которым я полностью доверяю своих котов, потому что остальные как-то не удовлетворяли по разным причинам, а эти... мммм... профи. Оказалось, что именно они в свое время вылечили нашего дога от двустороннего воспаления легких, когда ему было 6 месяцев. А потом телефон ветеринаров потерялся. А тут нашлись мои няшки, и еще и работают возле графити на один из моих любимых фильмов "Кин-дза-дза.)
Но вернемся к котам. Точнее одному из них. Второй потоп появится.

Сегодня этот жадный на говно Пончик снова не захотел делиться нажитым, поэтому уже мне после разговора с ветеринаром пришлось ковыряться у него в жопе. Сказать, что мне было страшно, не сказать ничего. Я так не боялась и не нервничала ни во время одной из операций, в которых участвовала, и которые делала сама, а их было много. Но вот Курочка Ряба снесла с моей помощью яичко, и убежала от меня на край свет. Край света оказался в районе моего компьютерного стула. И вот несколько часов этот кот Ряба спал на стуле, а несколько минут назад выполз воды попить.
А я выползла на кухню. И вот стою на кухне, ковыряюсь зубочисткой между зубов. У себя. Не у кота. Масянь тоже приползает на кухню и всем своим скорбным видом демонстрирует, что хочет есть. Достаю из холодильника консерву. И тут же слышу топот. Это не грозная армия соседей, это маленький котеночек несет свои 6 килограммов чистого золота. Семочка на кухню пришел. Потому что как это есть, и без него. Фигушки.
И началось.
Масяня ест у меня с руки, Сема шастает рядом, потому что свою порцию он всосал за каких-то 2 секунды. И мурчит так, що закладывает в ушах. Я во второй раз дала Семе еды (консерва "Гурме"), в третий раз. На четвертий отодвинула в сторону. Сема начал трогать лапкой мою руку, щеки Масяне, или пытался просунуть лапу между моей ладонью и Масяниной мордой, чтобы забрать еду.
Таким нехитрым способом Сема получил еще ложечку Гурме.
А потом начал совсем уже терять человеческое лицо:
я:
- Масянечка, кушай...
Сема, тыкая меня мордой:
- я!! я!!я!!! я масянечка!! дай гурмешку!!!!!!
я:
- масянечка, маленький, умничка
Сема:
- я!!! я масянечка!! я умнчика!!! я маленький! дай гурмешку!!!
я:
- Сема, отвали, я сегодня не у тебя в жопе ковырялась
Сема, тут же подставив мне свою жопу:
- на, на жопу!!!!!!!!! дай гурмешку!!!!!!!!!!!!!!!!!!

@темы: за жисть, хуйнявсякая